Перших польських в’язнів до Аушвіца (Освенцима) привезли 14 червня 1940 р. Із тюрми міста Тарнова були доставлені 728 осіб. Більшість із них були заарештовані за участь у спротиві німецьким окупантам.

З перших днів війни німці проводили масові арешти на окупованих польських територіях. На основі попередньо складених списків затримували осіб, які вважалися ворожими німцям, в основному це були представники інтелігенції та духовенства, а також євреї. Після вторгнення Німеччини в СРСР у 1941 р. до концтабору почали прибувати радянські військовополонені. З квітня 1942 року, після того як керівництво Третього рейху прийняло рішення про “остаточне вирішення єврейського питання”, Освенцим став місцем масового знищення єврейського населення з усієї Європи.

Рух спротиву продовжував свою діяльність навіть у нелюдських умовах концентраційного табору. Важливу роль у ньому відігравали лікарі та медичні сестри із ув’язнених. Більшість з них не забули про присягу Гіппократа і вони з усіх сил старалися врятувати як можна більше в’язнів, ризикуючи власним життям. Лікарі писали фальшиві діагнози щоб врятувати людей від газової камери, затримували пацієнтів довше ніж було потрібно, ховали старих і дуже слабких у тайниках.

Лікарка Дора Ґольдшнайдер (у таборі відома як Слава Кляйн) підготувала і передала спеціальний звіт про нацистські псевдомедичні експерименти. Звіт вдалося передати за межі табору, він був опублікований у Лондоні у польській підпільній пресі.

Акушерка Станіслава Лещинська була арештована у Лодзі зі своїми чотирма дітьми у лютому 1943 року за те, що допомагала євреям. До її появи у концтаборі усіх новонароджених дітей топили німкені-садистки Клара і Фанні, тому що діти заважали матерям працювати. Станіслава відмовилась це робити, за що була жорстоко побита. Вона допомогла прийти на світ трьом тисячам немовлят, жодне з них не загинуло під час пологів.

У концтаборі Аушвіц загинула Вікторія-Марія Веркентін, перша жінка-радіолог відродженої Польщі, яка народилася на Вінниччині. Відома у Європі вчена, автор семи наукових праць, лікар-радіолог, пульмонолог потрапила до концтабору за те, що поклала квіти на могилу польських військових. Вона могла уникнути ув’язнення, адже її батько був німцем. Але у розмові з німецьким офіцером Вікторія-Марія сказала, що є полькою. Приховала, що є радіологом аби уникнути участі у жорстоких медичних експериментах.

Нестача найнеобхідніших медикаментів не зупиняли справжніх лікарів. Кожен день вимагав від них великої відваги, бо карою за порятунок людського життя могла бути їхня власна смерть. В’язні, які вижили, з великою любов’ю згадували тих лікарів, які їм допомагали. В нелюдських умовах навіть слова підтримки значили для них багато.

Більше інформації про польських лікарів та інших медичних працівників у системі концтаборів Аушвіц-Біркенау (Освенцим-Бржезинка – польск.), про рух спротиву ув’язнених можна дізнатися у виданнях з фондів Польської медичної бібліотеки у Києві:

1. Idąc za przykładem świętych lekarzy : Сzęść III. Sługa Boża Stanisława Leszczyńska. Sw. Joanna Molla. Sw. Ryszard Pampuri / Komp. G. Rybak. – Warszawa : Duc In Altum, 2013.
2. Szpital obozowy dla kobiet w KL Auschwitz-Birkenau (1942-1945) / M. Ciesielska. – Warszawa : Warszawski Uniwersytet Medyczny, 2015.
3. Raport Witolda : Witold Pilecki / Ząbki : Apostolicum ; London : Studium Polski Podziemnej, 2016.