Юзеф Клеменс Пілсудський – польський державний і політичний діяч, перший голова відродженої Польської держави, творець Польської Військової організації, засновник Польської армії, перший маршал Польщі. Національний герой Польщі.
У Польській медичній бібліотеці відкрили книжкову виставку: «Rola Józefa Piłsudskiego w odzyskaniu niepodległości Polski», присвячену життєвому шляху героя польської історії. Запрошуємо Всіх бажаючих відвідати виставку.
Юзеф Клеменс Пілсудський народився 5 грудня 1867 року у селі Зулов (нині Залавас), поблизу Вільна (нині Вільнюс, Литва) в патріотичній родині. Мати походила з відомого дворянського роду герба Могили. У 1874 році розпочав навчання у Віленській гімназії, в 1885 році закінчив гімназію і отримав атестат зрілості. В гімназії був досить талановитим хлопчиком, ніколи не втомлювався від роботи, легко переходив з класу в клас. Але в школі його обурювала несправедливість і політика вихователів. Того ж року він розпочав медичне навчання у Харківському Імператорському університеті, хоча батько бажав для нього іншого шляху.
В університеті після складання іспитів з хорошими результатами в кінці першого семестру і практичних занять з анатомії та гістології Юзеф Пілсудський ненадовго припинив навчання. Він був пов’язаний із соціалістично-революційним рухом «Народна Воля». У лютому 1886 року в Харкові розпочалися студентські маніфестації на честь двадцять п’ятої річниці Маніфесту. Серед затриманих був і Пілсудський, якого покарали шестиденним перебуванням у підвалі університету та попередженням, що у разі подібного правопорушення його виключать із університету. Тож після успішного завершення другого семестру і відпустки у Вільнюсі, Юзеф вирішив, що не повернеться до Харкова, а перейде на другий рік навчання до Віденського університету. У свідомості польської молоді у Вільнюсі соціалізм був шляхом до вільної Польщі. Однак юнак віддавав більшу перевагу діяльності в конспіративних, соціалістичних та незалежних організаціях, ніж практиці в університетській лікарні. У 1887 році Пілсудський був заарештований царською владою за звинуваченням у підготовці замаху на життя царя Олександра ІІ і засуджений до 5-річного заслання до Сибіру. У 1892 році він повернувся із Сибіру до Вільнюса і через кілька місяців поїхав до Варшави, де вступив до Польської соціалістичної партії, а через два роки – до Центрального робітничого комітету, який очолив у 1895 році. Незабаром, у 1894-1900 роках організував видавництво партійного органу «Robotnik». 
У революційному русі, який, на його думку, був єдиним здатним знищити царизм, він бачив шанс для Польщі відновити незалежність. Очолюючи польських соціалістів, прагнув перетворити революцію на національно-визвольне повстання. У 1900 році після провалу видання Пілсудського заарештували та транспортували до Варшавської цитаделі, де він почав імітувати психічну хворобу для того, щоб потрапити до лікарні, а звідти втекти. У грудні його перевезли до психіатричної лікарні Святого Миколая Чудотворця в Санкт-Петербурзі, а в 1901 році завдяки допомозі лікаря Владислава Мазуркевича йому вдалося втекти.
Під час революції 1905-1907 років у Російській Імперії Пілсудський організував бойові загони Польської соціалістичної партії для боротьби з окупантами і зрештою став лідером її Бойової організації, яка стала незалежною від впливу партійного керівництва і повільно відмовлялась від своїх радикальних поглядів. У 1906 році в Польській соціалістичній партії відбувся розкол і Пілсудський очолив Революційну фракцію, до якої перейшла більшість членів Бойової організації, яка крім того, почала турбуватися фінансовими проблемами. До 1909 року Революційна фракція під керівництвом Пілсудського стала головною в Польській соціалістичній партії і Пілсудський був одним з найважливіших її лідерів аж до початку Першої світової війни. Під впливом Юзефа Пілсудського Революційна фракція соціалістичній партії активно займалася підготовкою кадрів для майбутньої польської армії. У 1910 році на базі воєнізованих організацій був створений Союз активної боротьби. У той же час Союз активної боротьби під впливом Пілсудського, як його фактичного голови, був перетворений на організацію, незалежну від партії, яка пізніше стала основою польської армії. З часом Союз активної боротьби об’єднав свою діяльність з громадськими організаціями, такими як Стрілецькі загони у Львові, Кракові та іншими польськими стрілецькими об’єднаннями, в результаті цього була утворена воєнізована організація «Стрілецький союз».
У 1912 році Юзеф Пілсудський був обраний її Головнокомандувачем. Він взяв псевдонім Мечислав і розпочав організацію різних воєнізованих формувань у Галичині. На початку 1914 року Пілсудський перебував у Швейцарії, Франції та Бельгії, де відвідував стрілецькі підрозділи, організовані за кордоном. Там він також прочитав низку лекцій про проблеми створення Збройних сил Польщі. Останні були опубліковані у 1914 році.
На момент спалаху Першої світової війни Юзеф Пілсудський очолив добре навчені підрозділи, з якими він увійшов до Королівства Польського, окупувавши прикордонну зону, покинуту росіянами. Потім, підпорядкувавшись Австрії, він офіційно створив польські легіони та особисто командував ними, далі створив Польську Військову організацію.
Коли в 1917 році легіони відмовилися присягнути на вірність Австрії та Німеччині, Пілсудський, хоча подав у відставку з командування роком раніше, але будучи членом Тимчасової державної ради, вимагав створити у Варшаві Національний уряд. Юзефа Пілсудського ув’язнили в Магдебурзьку фортецю, де він перебував до листопада 1918 року. Зросла його популярність як жертви і символу боротьби з окупантами. Після поразки Німеччини
Пілсудський прибув до Варшави і 11 листопада 1918 року, на день завершення Першої світової війни, отримав Верховне командування Польською армією з місією створити Національний уряд. Вже через три дні під його командуванням полякам вдалося отримати контроль над своїми територіями. 11 листопада 1918 року було проголошено найбільшим національним святом держави – Днем Незалежності Польщі від Росії, Німеччини та Австро-Угорщини.
22 листопада 1918 року Пілсудський офіційно отримав звання Тимчасового голови держави, яку він обіймав до скликання Установчого сейму. З 20 лютого 1919 року і до 14 грудня 1922 року Пілсудський за дорученням Установчого сейму обіймав посади голови держави та Верховного головнокомандувача.
У 1919-1921 роках він бився з більшовиками на сході. Конфлікт закінчився миром у Ризі, за яким Польща повернула собі Східну Галичину. Саме під час цієї кампанії, у березні 1920 року, армія запропонувала Пілсудському булаву першого маршала Польщі. 
У 1923 році Пілсудський відійшов від активного політичного життя. Він поїхав на віллу під Варшавою, де займався писемністю. Тоді виникли «Спогади про Габріеля Нарутовича, «Цінність солдата легіону», а трохи пізніше – «Мої перші битви». Однак напружена ситуація в країні, викликана економічною кризою, зростаючою кількістю безробітних, наслідком чого були соціальні заворушення, змусила Пілсудського знову вийти на політичну арену. Юзеф Пілсудський, користуючись величезною підтримкою та повагою з боку суспільства, вимагав від уряду Вінценті Вітоса піти у відставку. Оскільки його заклики не були почуті, 12 травня 1926 року на чолі вірних військ Юзеф Пілсудський увійшов до Варшави.
Після трьох днів боїв змусив і уряд, і президента Станіслава Войцеховського піти у відставку. Однак Юзеф Пілсудський не прийняв пропозиції зайняти високу посаду, а натомість став міністром військових справ, головою Військової ради та генеральним інспектором Збройних сил.
Також він обіймав посаду прем’єр-міністра двічі, а саме: в 1926-1928 роках і в 1930 році. Юзеф Пілсудський знав, що в результаті війни, яка триває, буде створена сильна Незалежна Польща, яка потребує освічених цивільних кадрів, тому, зустрівшись з академічною молоддю, попросив: подбайте про мою дорогу науку, щоб я міг розраховувати на вашу допомогу в розбудові сильної незалежної країни.
2 травня 1921 року Юзефа Пілсудського було офіційно проголошено Почесним доктором медичних наук Варшавського медичного університету.
Кількома днями раніше, 28 квітня 1921 року, Юзеф Пілсудський отримав Почесну докторську ступінь на юридичному факультеті Ягеллонського університету в Кракові. У вересні того ж року він отримав звання Почесного доктора математики та природничих наук у Вільнюському університеті, а 11 листопада 1933 року – звання Почесного доктора філософії у Познанському університеті. За визначні заслуги у відновленні державної Незалежності Польщі Юзефа Пілсудського відзначено найвищими нагородами Польщі, серед яких Кавалер ордена Білого Орла, Кавалер Великого Хреста Ордена Відродження Польщі, Великий Хрест із зіркою та Командорський Хрест Ордена Віртуті Мілітарі, а також Хрест доблесті та Золотий Хрест за заслуги (нагорода присуджувалась йому чотири рази). Він отримав почесне громадянство у багатьох містах, як польських, так і закордонних.
На честь Юзефа Пілсудського був названий Варшавський університет в 1935-1939 роках, який і був заснований рішенням Юзефа Пілсудського. На 90-ту річницю здобуття Незалежності Польщі Фонд сім’ї Юзефа Пілсудського та Міністерство культури та національної спадщини вирішили створити сучасний музей, присвячений національному герою Польщі, до складу якого входить вілла Мілусін, де жив із родиною Юзеф Пілсудський у 1923-1926 роках.
Пілсудський був солдатом і реалістом. Реалістично дивлячись у майбутнє, був надзвичайно практичний у своїх діяннях і нещадний, коли цього вимагали обставини. У той же час був мрійником і ідеалістом. Він любив поезію та красу у всіх її проявах.
Юзеф Пілсудський був 2 рази одружений: на Олександрі Пілсудській (з 1883 по 1921) та Марії Пілсудській (фактично з 1906; юридично з 1921). Мав двох дітей від другого шлюбу: Ванда (1918-2001) та Ядвіга (1920-2014). 
Юзеф Клеменс Пілсудський пішов із життя 12 травня 1935 року. Йому виповнилося 67 років. Похований у королівському замку Вавель, а його серце перенесене на польське кладовище у його рідному Вільнюсі. Юзеф Пілсудський став символом за життя і віддав «життя для Польщі» (професор Вацлав Єнджеєвич, історик).