До 145 річчя від дня народження Вітольда Орловського
“Краса життя лише в праці,
Праця може дати крила натхненню”
Гнат Крачевський
Є люди, які випереджають свою епоху. Є люди, які попереду свого часу. До таких належить Вітольд Євгенович Орловський – професор, видатний терапевт, педагог і вчений, вихователь багатьох поколінь лікарів. 24 січня 2019 року виповнюється 145 років від дня його народження.
Вітольд Орловський народився 24 січня 1874 року поблизу містечка Борисова в Мінській губернії. У 1891 році закінчив середню школу із золотою медаллю у Вільнюсі і розпочав вивчати медицину у знаменитій Військово-медичній академії в Санкт-Петербурзі. Він був учнем видатних російських лікарів, найчастіше з міжнародним визнанням. Академію закінчив у 1896 році з відзнакою. Залишаючись в академії наступні одинадцять років, до 1907 року, працював лікарем у клініці Внутрішніх хвороб академії.
У 1900 році отримав ступінь доктора медицини. Крім того, з 1895 року в літні місяці вів лікарську практику в медичному центрі на курорті Єсентуки на Кавказі, а також безплатно лікував там незаможних хворих і опікувався санітарним станом курорту. В 1903 році керівництво Кавказьких мінеральних вод закликало доктора Вітольда Орловського на посаду лікаря курорту Єсентуки, яку він прийняв. У 1901 році він заснував гурток польських лікарів у Санкт-Петербурзі, який у 1906 році вже мав сто тридцять дев’ять членів. Був секретарем гуртка, а після його перетворення в незалежну Польську асоціацію лікарів і натуралістів – першим почесним членом.
У 1907 році Вітольд Орловський виграв конкурс на посаду професора кафедри загальної лікарської діагностики Казанського університету, одного з найстаріших університетів в Росії. У 1912 році став керівником клініки Внутрішніх хвороб в Казані. Там він удосконалив дидактично-наукові роботи, створив науково-дослідні лабораторії та розробив меморандум щодо розбудови клінік. Окрім наукової роботи в Казані, брав активну участь у діяльності Наукового Лікарського Товариства, Товариства по догляду за матір’ю і дитиною, і головне, в протитуберкульозних заходах, що увінчалися створенням санаторію для хворих на туберкульоз поблизу Казані. Крім цієї роботи, професор Орловський також брав дієву участь у житті польської громади.
Після початку Першої світової війни він працював у Казанському відділенні комітету військового забезпечення, створеному в Петрограді, – організував і контролював роботи санітарні, лікарські, культурно-просвітницькі, охопивши кілька тисяч польських біженців і військовополонених. Заснував три початкові школи і восьмирічну класичну гімназію з польською мовою навчання, курси польської мови і літератури.
Під час Жовтневої революції 1917 року Вітольд Орловський був додатково обраний директором лікарні Губернського Казанського земства. У 1918 році він став членом управління Казанського земства і опікувався його медициною. Створив санітарно-лікарський відділ у польському війську, що формувався в Росії, займався також репатріацією поляків до своєї країни.
У вересні 1918 року в зв’язку з рішенням про здачу Казані радянській владі і забороною формування польського війська, змушений був негайно покинути місто. Вітольд Орловський, залишивши дружину і четверо дітей в безпечному місці в Казані, з військовими відправився до Сибіру. Після місяця поневірянь по Сибіру, яка контролювалась тоді білою армією адмірала Колчака, дістався до Томська, де тимчасово розташувалася польська Сибірська Дивізія, утворена для боротьби з Німеччиною. Протягом десяти місяців, проведених в Томську, з жовтня 1918 по серпень наступного року, в університеті читав лекції з діагностики та терапії внутрішніх хвороб і надавав медичну допомогу польським солдатам.
У серпні 1919 року переїхав до Іркутська з наміром відкрити там медичний факультет в університеті та створити лікарню Червоного Хреста. В Іркутську професор Орловський отримав повідомлення, що наказом від 12 червня 1919 року Глава держави Польщі призначив його професором внутрішньої медицини Ягеллонського університету в Кракові. Він погодився на запропоновану посаду.
Спроби вивезти Орловського з Росії не вдалися, незважаючи на зусилля польського національного комітету в Іркутську. Вітольд Орловський залишив Іркутськ лише в лютому 1920 року. Через Читу, де в японському консульстві отримав листа від Міністерства Релігійних конфесій і Народної освіти про призначення його професором Ягеллонського університету, і Харбін добрався з солдатами розбитої Сибірської Дивізії до Порт-Артура, звідки на реквізованому англійцями російському судні “Ярослав” вирушив 20 квітня 1920 року до Польщі. Дорога вела через Гонконг, Сінгапур, Коломбо, Аден, Гібралтар, Лондон і Копенгаген до Гданська. На судні професор Орловський обійняв санітарний нагляд над пасажирами – польськими солдатами і їх сім’ями, що поверталися до Польщі, організував для дітей навчання та популярні лекції і спеціалізовані курси для дорослих. До країни прибув 1-го липня 1920 року, 
поселився в Кракові, де перебував у 1920-1925 роках.
Краківська медична клініка, будівлі якої належали Ягеллонському університету, під час війни обслуговувала армію. Лекції в університеті розпочалися лише в січні 1921 року, коли студентська молодь і лікарський персонал повернулися з російського фронту. До того часу професор Орловський привів у порядок клініку і поновив дослідження, розпочаті в Казані. Він був обраний Радою Лікарського факультету деканом на академічний 1921/1922 рік, але не погодився з цією пропозицією, натомість обійняв посаду адміністративного керівника клінік: медичної, хірургічної, офтальмологічної і гінекологічної, які містилися в університетських будівлях. На його прохання збільшилася кількість кафедр внутрішніх хвороб, з яких першою була кафедра лікарської діагностики і загальної терапії. Він читав лекції разом для студентів четвертого та п’ятого року навчання. Студенти також мали практичні заняття під керівництвом асистентів.
Вітольд Орловський був великим вченим і чудовим вчителем. Він особисто два рази на тиждень у вечірні години детально обговорював історії хвороб, які представляли студенти, навчав їх систематичного обстеження пацієнтів, лікарського мислення, спостережливості і лікувальної поведінки. Створив «клінічну сім’ю», яка працювала в атмосфері довіри та наукової роботи. Впроваджував сучасні методи діагностики і лікування. Дбав про науковий рівень своїх працівників і краківських терапевтів. Організував у клініці щотижневі клінічні засідання асистентів, та щомісячні наукові зустрічі краківських терапевтів, які пізніше перетворилися на Товариство польських терапевтів, президентом якого він був у 1925-1929 роках. Професор Орловський керував приватною практикою в Кракові, як і в Казані, надаючи медичні консультації тільки на прохання лікарів, що піклувалися про пацієнтів. У 1925 році організував Перший Загальнопольський протитуберкульозний Конгрес.
У вересні 1925 року Вітольд Орловський був призначений професором 1-ої кафедри діагностики і загальної терапії внутрішніх хвороб Лікарського факультету Варшавського університету та очолив у 1926-1927 роках 1-у клініку Внутрішніх хвороб, що містилася в лікарні Святого Духа у Варшаві. У вересні 1927 року був призначений професором 2-ої кафедри докладної патології і терапії внутрішніх хвороб, та керівником 2-ої клініки, яка знаходилася в лікарні для немовлят «Дитятко Ісус». У 2-й клініці працював до 1948 року. Професор Орловський модернізував клініку, організував у ній численні наукові та діагностичні лабораторії світового рівня. Завдяки його зусиллям в клініках з’явилися консультаційні центри: протитуберкульозний, кардіологічний і кабінет ЕКГ, ревматологічний, клінічна консультація фізкультури, окреме відділення обміну речовин, біохімічні, серологічні та бактеріологічні лабораторії, фізіотерапевтичні, урологічні кабінети та інше. У 1935 році професор Орловський заснував протитуберкульозну клініку для студентської молоді вищих учбових закладів у Варшаві, що діяла до початку Другої світової війни.
Орловський брав активну участь в роботі Ради Лікарського факультету Варшавського університету, впроваджував, як декан, в академічному 1935/1936 році багато змін, удосконалював її функціонування. Рада доручила йому справу розбудови Лікарського факультету і клінік, над чим Вітольд Орловський працював до 1946 року. Він також займався реформою медичного навчання.
Наукові роботи в клініці проводилися в різних напрямках: клінічному, анатомо-патологічному, бальнеологічному, бактеріологічному, експериментальному на людях і на собаках, а головне – біохімічному. Орловський також ввів до праць статистичний метод у великому масштабі. Його клініка першою зробила великі дослідження впливу підкислення на організм людини та дослідження хронічної серцевої недостатності. Друга світова війна перервала дослідження, в яких брали участь шістнадцять співробітників, підготовлених професором. Під час війни більша частина цінного обладнання, зібраного Орловським, була зруйнована, багато учасників колективу загинуло. Це зробило неможливим продовжити роботи після закінчення війни.
Під час Другої світової війни і німецької окупації в Польщі були закриті університети, а наукова робота була заборонена. Ліквідація університетів призвела до створення у 1939 році таємного Лікарського факультету Варшавського університету. Професор Орловський був його співзасновником. Треба відзначити виняткові заслуги професора в сфері таємного навчання. Вітольд Орловський продовжував очолювати 2-гу клініку Внутрішніх хвороб, в якій проводив таємне навчання студентів, інтенсивне навчання асистентів і наукові дослідження. З березня по серпень 1944 року був деканом Лікарського факультету. З 1940 по 1944 роки також викладав у таємному університеті Західних земель, що був перенесений на цей період війни з Познані до Варшави. У той же час професор Орловський особисто займався дослідженнями нових методів діагностики та лікування злоякісних пухлин і керував роботою команди лікарів, серед яких був його син і помічник Фадей Орловський – у наступні роки фахівець не тільки в області внутрішніх хвороб, а й нефрології та трансплантології.
Під час Варшавського повстання у вересні 1944 року Вітольд Орловський евакуював 2-гу клініку Внутрішніх хвороб в Гродзиськ-Мазовецький і в значній мірі врятував її власність. У Гродзиськ-Мазовецькому клініка функціонувала до середини 1945 року, після чого була повернута до Варшави на своє колишнє місце. Орловський керував нею ще два роки. У квітні 1948 року був удостоєний звання Почесного професора Лікарського факультету Варшавського університету. Далі він обійняв посаду керівника клініки Внутрішніх хвороб муніципальної лікарні у Варшаві. З 1956 року і до 1960 був керівником 4-ої клініки Внутрішніх хвороб Інституту Удосконалення і Спеціалізації медичного персоналу, а потім очолив клініку Внутрішніх хвороб провінціальної Лікарні на вул. Черняківській в 1957-1960 роках, створенню якої суттєво сприяв, і яка тепер носить його ім’я. У січні 1961 року професор Орловський вийшов на пенсію, але і надалі вів наукові роботи, готував нові, доповнені видання своїх праць і редагував їх.
Науковий доробок Вітольда Орловського складає понад двісті наукових праць наступними мовами: польською, російською, німецькою, французькою, чеською, болгарською, португальською та іспанською. Під час перебування в Росії він опублікував більшість робіт одночасно в польській, російській та німецькій версіях. У своїх дослідженнях він займався всією внутрішньою медициною, приділяючи найбільшу увагу хворобам системи кровообігу, обміну речовин, шлунково-кишковому тракту і туберкульозу. Найціннішим досягненням його діяльності було восьмитомне видання «Наука про внутрішні хвороби», створене в 1947-1957 роках, що охоплює майже всю внутрішню медицину, і багато разів перевидане. Дев’ятий випуск з’явився в дев’яти томах в 1988-1992 роках. Це перше в історії польської медицини таке велике дослідження одного автора. З нього отримували знання багато поколінь 
лікарів.
Професор Вітольд Орловський був творцем найбільшої польської школи внутрішніх хвороб. Він у своїх спостереженнях, способі мислення та напрямках дій випереджав свій час. Він відійшов від статичного розуміння хвороб, замінивши його вивченням динамічних процесів, що відбуваються в організмі. Він належав до піонерів патофізіологічного та біохімічного напрямків у клініках внутрішньої медицини. Він ініціював експериментальну та клінічну роботу, використовував статистичні методи, організовував командну роботу з вивчення складних проблем. Він ввів у клініку нові методи лікування. Багато клінічних приладів професора Орловського значно перевершували обладнання відомих зарубіжних клінік. Суворий, працелюбний і вимогливий, він був найкращим прикладом для своїх учнів. За його ініціативою і під його керівництвом було створено п’ятьсот шістдесят три роботи. Двадцять шість студентів, які навчалися у Вітольда Орловського, стали професорами.
Професор Орловський був почесним членом чотирнадцяти польських і кількох іноземних наукових товариств. Був засновником і організатором Товариства польських терапевтів в 1925-1929 роках, віце-президентом в 1928 році і президентом в 1930-1932 роках Варшавського Лікарського Товариства, редактором «Польських архівів внутрішньої медицини» з 1928 до 1948 року, з 1951 року – членом Польської Академії Наук. Вітольд Орловський був удостоєний звання Почесного доктора Медичної академії в Лодзі в 1958 році, Ягеллонського університету в Кракові в 1964 році.
За визначні досягнення в галузі медицини Вітольда Орловського відзначено багатьма нагородами Польщі – «Золотий Хрест Заслуги», Орден «Sztandaru Pracy» І класу, Командорський Хрест «Ордена Відродження Польщі» (двічі), відзнака «За зразкову працю в службі здоров’я». Мав також російський «Орден Святого Станіслава» і «Орден Святої Анни». У 1959 році став Лауреатом державної премії І ступеня.
Вітольд Орловський був одружений на Аліні Тжечаківській. Подружжя мало четверо дітей: Аліну Краєвську (нар. 1905 р.) – лектора німецької мови, автора підручників німецької мови для фармацевтів, лікарів і середніх медичних училищ, Вітольда (1909-1968) – інженера хіміка, Ірину (нар.1915 р.) – лікаря стоматолога, працівника Медичної Академії у Варшаві і Фадея (1917-2008) – професора внутрішніх хвороб, директора Інституту Трансплантології Медичної Академії у Варшаві.
Вітольд Орловський пішов із життя 2 грудня 1966 року у Варшаві, проживши дев’яносто два роки. Спочиває на Повонзківському цвинтарі. Це найстаріший та найвідоміший некрополь Варшави. Він був людиною, яка пристрасно любила свою країну, вірила в її процвітання, самовіддано служила їй як лікар, педагог і вчений.
Вчені-послідовники Вітольда Орловського вивчають і захоплюються його науковими здобутками, розвивають далі його ідеї. Наукові праці Вітольда Орловського знаходяться у фондах Польської медичної бібліотеки в Києві імені професора Збігнева Реліги. Це навчальні посібники, восьмитомне видання «Наука про внутрішні хвороби» та його перевидання за різні роки, інші наукові роботи, а також твори про нього. Вшановуючи пам’ять видатного вченого, гарячого польського патріота, у бібліотеці організували широку книжкову виставку його науково-творчого доробку, проілюструвавши життєвий шлях великої людини – приклад самовідданого служіння науці та суспільству.